








Educational-Technical Center
Выбор способа сварки и сварного шва.
Определение разновидности способа сварки для сварочного процесса, необходимо, чтоб с точностью подобрать нужный сварочный аппарат, учитывая индивидуальные характеристики каждого из них.
Термическая сварка.
Данный вид сварки производится с помощью теплового воздействия. Высокая температура приводит к плавлению стыковых поверхностей, которые соединены деталями и их скреплениями при дальнейшей кристаллизации. Тепловым источником при этом являются электрическая дуга, газовое пламя, а также плазменный поток.
Электродуговая сварка.
Самый популярный вид сварки. Контактирующие поверхности нагреваются, после чего для их расплавления применяется электрическая дуга. Высокой температурой, электрическую дугу обеспечивает тепловая энергия тока, вследствие чего, этот процесс приводит металл к его расплавлению и образованию сварочной массы из жидкого металла. Когда металл остывает, осуществляется кристаллизация жидкого металла, что приводит к образованию соединения, который имеет аналогичный с соединяемыми частями состав и прочность.
Электродуговая сварка делится на разные виды:
- ручная дуговая сварка (ММА). При выполнении данного вида сварки используются штучные электроды, имеющие разное специальное покрытие. Процесс производится при подаче постоянного или переменного тока. Чтобы защитить зону сварки от воздуха, благодаря специальному покрытию электродов, при расплавлении образуется газовое облако. Таким образом, оно обеспечивает попадание химических элементов в сварочную массу, при этом изменяя свойства металла в районе шва и стабильность электрической дуги. Этот метод сварки возможен в любом пространстве. Осуществляя ручную дуговую сварку, специалисты используют сварочные трансформаторы, выпрямители и инверторы.
При правильном подборе электродов, способ ручной дуговой сварки, даёт возможность сварить металла всех степеней легированности, а позволяет произвести сварку в малодоступных местах.
Ручная дуговая сварка широко применяется в строительных работах, тяжёлой промышленности, а также при монтаже металлоконструкций. Позволяет производить работы любого уровня сложности: начиная от изготовления решёток для окон и до конструкций, создаваемых машиностроительным заводом.
- сварка неплавящимся электродом в среде инертного газа (TIG). В данном способе сварки отмечены вольфрамовые, угольные и графитовые неплавящиеся электроды. Инертный газ образуют такие вещества как аргон, гелий, азот, а в зависимости от соединяемого металла, могут применяться и смеси этих газов. В данном способе сварки сварной шов образуется лишь из металла соединяемых деталей, реже - с добавлением присадки - металлические прутья и полосы. Зону сварки от вредного воздействия воздуха защищает инертный газ или его смесь, который поддерживает стабильность электрической дуги. Процесс этой сварки происходит при подаче переменного и постоянного тока. В таком случае, вы достигаете соотношения низкой производительности с высоким качеством полученного шва. Профессиональные навыки операторов компании «Дутс» позволяют качественно осуществить работу такого трудоемкого процесса при сварке металла.
Необходимость TIG сварки возникает для получения ответственных швов, которые должны выдерживать высокие нагрузки и иметь приличный эстетический вид. Чаще всего используется при сварке газо- и нефтепроводов, сосудов высокого давления, инструментов для пищевой промышленности, а также микросхем в электротехнической сфере. Невозможно недооценить этот способ в процессе работы с тонкостенными металлическими конструкциями и листовым металлом (до 6 мм), а также при работе с нержавеющей, легированной, углеродистой сталью, медью, титаном, магнием.
- сварка плавящимся непрерывным электродом в среде инертного или активного газа (MAG). В роли электрода выступает проволока, которая при плавлении под действием тока, автоматически подает в зону сварки. Проволока, вместе с защитным инертным или активным газом, поступает в специальную горелку. Данный способ сварки возможен только при постоянной подаче электрического тока. Неаккуратность шва и разбрызгивание в процессе сварки, компенсируется её высокой производительностью. Благодаря возможности автоматической подачи проволоки в сварочную ванну и электронной регулировки рабочих настроек в аппаратах, осуществление такой сварки доступно не только профессионалам сварочного дела, но и новичкам. Способ широко распространён при работе с низколегированными и высоколегированными сталями, чугуном, алюминием, медью, никелем, марганцем и их сплавами, выполняет соединение разнотипных металлов.
- сварка под флюсом. Для соединения деталей применяется различный по составу флюсовый порошок, который с помощью защитного слоя, покрывает область остывающего сварного шва. Высокое качество сварки достигается с помощью выделения защитного газа при термическом разрушении порошковых частиц, что обеспечивает стабильность дуги. Разные метода можно проверить в испытательной лаборатории. Метод сварки под флюсом популярен в промышленном применении. Он автоматизирован от подачи флюса до перемещения самого сварочного аппарата, поэтому позволяет осуществить производство корабельных корпусов, авиационных фюзеляжей, железнодорожных вагонов и локомотивов, роторов и турбин, спутниковых модулей и башенных кранов. Какова бы ни была разновидность металла, при таком виде сварки, они выдержат самые сложные условия эксплуатации, большие перепады давления и температуры.
- газоплазменная сварка. Расплавление металла происходит под воздействием пламени, которое образуется при сгорании кислородных смесей горючих газов. В процессе используются ацетилен, бутан, пропан, керосин, бензин, водород. Применение МАФ (метилацетиленовая фракция) считается самым эффективным, потому как она имеет высокую температуру горения (2927 С) в кислороде и высокую теплоотдачу. Данное соединение имеет меньший уровень токсичности, в отличие от дициана (4500 С) и не так взрывоопасно, как ацетилендинитрил (5000 С).
Такой вид сварки не зависит от наличия электропитания, что даёт возможность применять её в полевых условиях, однако этот способ из-за низкой производительности, непригоден в автоматизированной промышленной эксплуатации. Диагностику оборудования в Украине можно провести в Учебно-техническом центре.
Существуют и другие виды и способы сварки, которые имеют меньшее распространение, но и о них мы знаем многое. Главное, чтобы вы знали, что при сварочном процессе происходи экономия металла более чем на 30%. Практически каждый из видов сварки легко автоматизируется, гарантирует надежность и герметичность шва, имеет низкую себестоимость работ и несущественные затраты времени.
Безпека людини – невід’ємна складова характеристики стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток», який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню 19 позитивного загальнолюдського досвіду. Люди створюють суспільство, яке держава має охороняти, тому існує таке поняття як безпека суспільства. Безпека суспільства (societal security) – загальний термін на визначення зусиль, спрямованих на подолання сучасних загроз безпеці суспільства. Поняття «безпеки суспільства» сформувалось внаслідок усвідомлення феноменів ідентичності та згуртованості суспільства як джерел нестабільності. Забезпечення безпеки людини, а відповідно і суспільства формує поняття національної безпеки. Національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Об’єктами національної безпеки є: людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи; суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище, природні ресурси; держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки. Суб’єктом системи «людина життєве середовище» може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої є ця людина. Соціальні спільноти, в свою чергу, можуть бути складовими частинами інших спільнот, 20 ті, в свою чергу, входять до ще більших. Як правило, завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламентована. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації. Розглянемо приклад такої ієрархічної структури людських спільнот, виходячи з принципу місця проживання людини. Мінімальною спільнотою може розглядатися союз двох людей (діада). Як правило, це сім’я. Але це також можуть бути двоє студентів, що проживають разом у гуртожитку. Таку спільноту назвемо мікроколективом, що належить до більшого колективу-мешканців будинку (гуртожитку). Умови проживання в окремих будинках значною мірою визначаються якістю комунального обслуговування, яке здійснює житлово-квартирне управління чи інша аналогічна структура того мікрорайону, в якому знаходиться будинок. Таким чином, мешканці мікрорайону можуть розглядатися як члени одного великого колективу, який ми назвемо мікроколектив. Мікрорайон є складовою частиною міста, а, отже, населення міста – це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розглядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти – це населення області, країни, континенту і, нарешті, людство. Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудованих за іншим принципом – виробничим, навчальним тощо. Наприклад, студентська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Максимальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20-30 осіб, але може бути й більшою. Оскільки будь-яка соціальна група чи людина, яка в одному разі є суб’єктом системи, іншим разом є лише складовою частиною іншого суб’єкта іншої системи, а той, у свою чергу, входить до суб’єкта більш високого рівня, то існують системи «людина – життєве середовище» різного рівня. Рівні цих систем визначаються рівнем їхніх суб’єктів. Отже, базуючись на вищенаведеному прикладі, ми можемо говорити про рівень системи «людина – життєве середовище» з однієї особи, сім’ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо. Для систем різного рівня різними є не лише суб’єкт, а й об’єкт – життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де перебувають або можуть перебувати в даний час члени соціальної спільноти – суб’єкта 21 системи. Від рівня системи «людина – життєве середовище» залежить також віднесення небезпеки до відповідної категорії. Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина – життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища. Для глобальної системи «людина – життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного – Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування. Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина – життєве середовище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту. Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Класифікація небезпек Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані (рис. 1.3). Перші три групи належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища. Небезпеки Природні Техногенні Соціально політичні Комбіновані Механічні Природно техногенні Стихійні лиха Енергетичні В соціальних групах Природно соціальні Біологічні Хімічні В суспільстві Соціально техногенні Рис. 1.3. Класифікація небезпек за джерелами походження Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби). Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного), процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску. Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх. Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті. та Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни. Найбільшу кількість небезпек становлять комбіновані небезпеки. Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність. Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД. Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія. 26 1.2.4. Безпека в системі «людина-техніка-середовище» Джерелами небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Під уражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання. Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті. Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які їх породжують. Сонячне випромінювання, яке необхідне для існування майже всіх живих організмів на Землі, в тому числі людини, може бути причиною захворювань шкіри. Приваблива дитяча іграшка може виділяти шкідливі речовини, а пасажир, який мирно дрімає в кріслі салону літака, може виявитися терористом. У кожному з випадків, коли джерело небезпеки є більш очевидним, наприклад, вибухівка, зброя, автомобіль, діючий вулкан, будинок, що руйнується, ми говоримо про наявність джерела небезпеки, але це ще не завжди означає наявність небезпечної ситуації, тобто події, за якої небезпека проявляється або створюється реальна можливість її прояву. Основні групи уражаючих, шкідливих та небезпечних факторів у системі «людина-техніка-середовище»: механічні (речі, що обертаються, розлітаються, падають, рухаються); фізичні (атмосферний тиск, відносна вологість, температура повітря, газовий склад повітря, радіаційний фон і інші показники, якщо вони виходять за межі норми);
Гігієнічна класифікація праці. Атестація робочих місць за умовами праці 3 метою комплексної оцінки умов праці з урахуванням фізіологічних і гігієнічних умов наказом Міністра охорони здоровʼя України № 248 від 08 квітня 2014 р. затверджена «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» (далі – Гігієнічна класифікація праці). Дана класифікація заснована на принципі диференціації умов праці, залежно від співвідношення фактично діючих рівнів шкідливих факторів та існуючих гігієнічних норм, а також залежно від можливого впливу цих факторів на стан здоровʼя працюючих. Гігієнічна класифікація праці розподіляє умови праці на 4 класи: 1 клас (оптимальні умови праці) – умови, за яких зберігається не лише здоровʼя працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. 2 клас (допустимі умови праці) – умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів (а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни) і не повинні чинити несприятливого впливу на стан здоровʼя працівників та їх нащадків в найближчому і віддаленому періодах. 3 клас (шкідливі умови праці) – умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків. Цей клас за рівнем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працівників поділяється на 4 ступеня: 1 ступінь (3.1) – умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної 170 зміни, перерви контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоровʼя, в тому числі й виникнення професійних захворювань; 2 ступінь (3.2) – умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо обумовленої захворюваності та появи окремих випадків професійних захворювань, що виникають після тривалої експозиції; 3 ступінь (3.3) – умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які, крім зростання хронічної захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань; 4 ступінь (3.4) – умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку тяжких форм професійних захворювань; 4 клас (небезпечні умови праці) – умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення гострих професійних уражень, у тому числі й важких форм. Загальна гігієнічна оцінка умов праці здійснюється наступним чином. Якщо на робочому місці фактичні значення рівнів шкідливих факторів знаходяться в межах оптимальних або допустимих рівнів, умови праці на цьому робочому місці відповідають гігієнічним вимогам і відносяться відповідно до 1 або 2 класу. Якщо рівень хоча б одного фактора перевищує допустиму величину, то умови праці на такому робочому місці (залежно від величини перевищення та відповідно до гігієнічних критеріїв цієї Гігієнічної класифікації праці) як за окремим фактором, так і при їх поєднаній дії, можуть бути віднесені до 1-4 ступенів 3 класу шкідливих або 4 класу небезпечних умов праці. Віднесення факторів до конкретного класу визначається за фактично виміряними параметрами виробничого середовища і трудового процесу. Гігієнічна оцінка умов праці з урахуванням комбінованої та сполучної дії 171 виробничих факторів проводиться на підставі результатів попередньої оцінки умов праці для окремих факторів, де враховані ефекти сумування та потенціювання при комбінованій дії хімічних речовин, біологічних факторів, різних частотних діапазонів електромагнітних випромінювань тощо. Загальна гігієнічна оцінка умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності встановлюється за найбільш високим класом та ступенем шкідливості. При скороченні часу контакту зі шкідливими факторами (захист часом), застосуванні ефективних засобів індивідуального захисту рівень професійного ризику ушкодження здоровʼя зменшується, внаслідок чого умови праці можуть бути оцінені як менш шкідливі (відповідно до сертифіката відповідності на ЗІЗ), але не нижче ступеня 3.1 класу 3. У складних випадках умови праці працівників оцінюються з урахуванням показників професійної захворюваності, функціонального стану організму та захворюваності за даними облікової медичної документації працівника.
контрольні слова теги для пошуку


