Офіційно підписав електронним підписом інформаційний лист звернення до провідних політиків, посилання на цей документ наведено нижче.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «УЖГОРОДСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» (ТОВ «УМЗ») Код ЄДРПОУ 44676724.

Директор ТОВ «УМЗ» Ботузов Андрій Петрович.

Бенефіціарний власник ТОВ «УМЗ» - Єфімов Максим Вікторович.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР АРМО ТЕХ» (ТОВ «УАТ») код ЄДРПОУ 44799717.

Директор ТОВ «УАТ» Хіргій Геннадій Едуардович.

Справжній реальний власник ТОВ «УАТ» - Єфімов Максим Вікторович.

3. ПрАТ «КРАМАТОРСЬКИЙ ЗАВОД ВАЖКОГО ВЕРСТАТОБУДУВАННЯ» (ПрАТ «КЗВВ») код ЄДРПОУ 00222999.

Генеральний директор ПрАТ «КЗВВ» Загудаєв Віталій Вікторович.

Справжній реальний власник ПрАТ «КЗВВ» - Єфімов Максим Вікторович.

 Демченко Павло Сергійович = бізнес партнер Єфімова Максима Вікторовича, вони разом відмили 580 млн грн «13 млн доларів» з оборонних контрактів України, за схемою павутиння Януковича, за схемою каруселі Януковича = Демченко Павло Сергійович, зараз йде кримінальна справа ТОВ «Аквапласт» м.Кривий Ріг, обшуки проводились у рамках справи про розтрату 580 мільйонів гривень,_розкрадання Державних коштів України!! 

Інформація про кримінальну справу засновника ТОВ «АКВАПЛАСТ» Демченко Павла Сергійовича наведена у статті видавництва СТОПКОР-УКРАЇНА за посиланням нижче: 

https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/news-vidmili-majzhe-580-mln-grn-z-oboronnih-kontraktiv-natspolitsiya-vikrila-masshtabnu-zlochinnu-shemu-27-04-2026.html 

СТОПКОР-УКРАЇНА: Друга стаття_про розкрадання 580 млн гривень Демченко Павлом Сергійовичем - власником ТОВ Аквапласт м.Кривий Ріг: 

  https://www.stopcor.org/section-suspilstvo/news-obshuki-u-krivomu-rozi-pravoohorontsi-zavitali-do-figurantiv-spravi-pro-vidmivannya-580-mln-na-oborontsi-30-04-2026.html

Тарас Чмут керівник Фонда «Повернись живим» отримав в 2025-му році 31 млрд гривень (понад $713 млн доларів) більшу частину цих коштів отримано_напряму від європейської Держави Данія.

 Educational-Technical Center 

Welder’s qualification test certificate

 

Международная сертификация сварщиков

Сертификация операторов сварочных установок 

 

Контакты:

 Главный инженер  Виталий Федорович,

 Vodafon моб. +38-050-99-616-88   Киевстар моб. +38-067-36-777-09. 

 

Специалисты нашего предприятия, осуществляют сертификацию (аттестацию) сварщиков и операторов сварочных установок  по требованиям европейских стандартов и норм, а именно: 

Сертификация международных сварщиков в соответствии с EN ISO 9606-1, 2, 3, 4, 5.

Сертификация операторов сварочных установок в соответствии с EN ISO 14732. 

Сертификация сварщиков проводится в разных городах Украины, как на предприятии заказчика, так и территории научно-производственной базы «Учебно-технического центра». 

После сдачи теоретического и практического экзамена, сварщики получают сертификат международного образца «Welder’s qualification test certificate»,

а операторы сварочных установок получают сертификат «Qualification test certificate for welding operators».

Преимущества получения международного сертификата: 

Этот сертификат удостоверяет квалификацию специалиста, дает возможность выполнять сварочные работы на предприятиях Украины при создании продукции, экспортируемой в страны Евросоюза, или выполнять сварочные работы на предприятиях этих стран. 

Сертификаты международных сварщиков сварщиков в соответствии с EN ISO 9606-1,2,3,4,5 признаются во всех странах Европы, свидетельствуют о компетентности персонала организации и дают множество преимуществ, среди которых: 

-доступ и гарантия свободного движения продукции на европейском рынке; 

-увеличение числа лояльных потребителей и расширение рынка сбыта; 

-формирование репутации Украинского производителя, использующего проверенные и современные европейские технологии для производства своей продукции;

-расширение рынка сбыта в Украине и 27 государствах Евросоюза;

-заработная плата сертифицированного сварщика всегда выше, чем у несертифицированного; 

-международное Удостоверение сварщика по EN ISO 9606-1,2,3,4,5 признается на всей территории Европы; 

-при трудоустройстве на собеседовании вы будете иметь преимущество перед не аттестованными сварщиками; 

-сертифицированный специалист по стандарту ISO-9606 может работать по всей территории Европы; 

-подтвердив квалификацию вы получите значительно больше предложений от работодателей. 

В нашем «Учебно-техническом центре» вы можете пройти обучение, сертификацию (аттестацию) по следующим способам сварки: 

Метод 111 – ручная дуговая сварка покрытыми электродами (ММА); 

Метод 114 – механизированная сварка дуговая самозащитной порошковой проволокой; 

Метод 121 – механизированная сварка дуговая под флюсом проволокой сплошного сечения; 

Метод 131 – механизированная сварка дуговая в инертном газе проволокой сплошного сечения (MIG); 

Метод 135 – механизированная сварка дуговая в активном газе проволокой сплошного сечения (MAG); 

Метод 136 – механизированная сварка дуговая в активном газе порошковой проволокой с флюсовым наполнителем сердечника (MAG); 

Метод 141 – дуговая сварка в инертном газе неплавящимся электродом с присадочным материалом сплошного сечения (проволока/пруток) (TIG); 

Метод 311 – газовая ацетилено-кислородная сварка. 

Процедура сертификации (аттестации) сварщиков предусматривает: 

Заполнение заявки на сертификацию; 

Теоретический экзамен; 

Практический экзамен; 

Лабораторные испытания сварочных образцов; 

Оформление сертификатов сварщиков. 

Международное обучение, сертификация (аттестация) сварщиков проходит в г. Черкассы на территории производственной базы «Учебно-технического центра». 

Аттестация сварщиков может проводиться в разных городах Украины, как на предприятии заказчика, так и территории научно-производственной базы «Учебно-технического центра». 

Свяжитесь c нашим представителем по тел./viber +38-050-99-616-88 Виталий Федорович, или по тел / факс: +38-0472-52-01-24 оставьте заявку на Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.электронной почте Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра. , сайт: www.dytc.com.ua и получите более подробную консультацию по международным курсам сварщиков, международной сертификации (аттестации) сварщиков. 

Для уточнения стоимости услуг по международным курсам сварщиков, международной сертификации (аттестации) сварщиков, сроков и других технических деталей обращайтесь по телефону

тел./viber +38-050-99-616-88 Виталий Федорович или по тел / факс: +38-0472-52-01-24,

оставьте заявку на электронной почте Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра. , сайт: www.dytc.com.ua 

 необхідного рівня освітлення від характеристики, розряду та підрозряду зорової роботи, що визначаються найменшим або еквівалентним розміром обʼєкта розрізнення, контрастом між обʼєктом розрізнення і фоном, та характеристикою фону, а також залежність від системи освітлення в робочому приміщені (природне, суміщене, бокове, верхнє, загальне, комбіноване). Згідно ДБН В.2.5-28-2006 для виробничих приміщень визначено вісім розрядів зорової роботи. Найвищу точність забезпечує I розряд зорової роботи (розмір обʼєкту розрізнення становить менше 0,15 мм.). Найнижчу − грубу або дуже малу точність мають VI-VII розряди (розмір обʼєкту розрізнення − більше 5 мм.). VIII розряд зорової роботи – це лише загальне спостереження за ходом виробничого процесу. В свою чергу, розряди I-V та VIII мають по чотири підрозряди (а, б, в, г), перші – в залежності від контрасту між обʼєктом розрізнення і фоном, а також від характеристики фона (коефіцієнта відбиття робочої поверхні), а останній – в залежності від того, як здійснюється загальне спостереження за ходом виробничого процесу (постійно, періодично і т. ін.). 160 Нормування освітлення у приміщеннях громадських, адміністративно побутових і житлових будівель та споруд має особливості в порівнянні з нормуванням освітлення у виробничих приміщеннях. В основу нормування освітлення в приміщеннях громадських, адміністративно-побутових і житлових будівель та споруд покладено залежність необхідного рівня освітленості від характеристики зорової роботи, розряду та підрозряду зорової роботи, які визначаються найменшим або еквівалентним розміром обʼєкта розрізнення та відносною тривалістю зорової роботи в напрямку зору на робочу поверхню, а також залежність від системи освітлення, що використовується. Оскільки природне освітлення не є постійним у часі, то його кількісна оцінка і нормування згідно ДБН В.2.5-28-2006 здійснюється за відносним показником – коефіцієнтом природної освітленості (КПО): % КПО де Е ВН  ( Е ВН Е / ЗОВ )  100 , (2.49) (лк) – природна освітленість у даній точці площини всередині приміщення, яка створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу (безпосереднього або після відбиття); ЗОВ Е (лк) – зовнішня горизонтальна освітленість, що має місце в той же самий час при повністю відкритому небосхилі. У разі бокового природного освітлення (через віконні прорізи в стінах) нормується мінімальне значення КПО. У випадку використання бокової однобічної системи освітлення у виробничих приміщеннях глибиною до 6 м – це КПО в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1 м від стіни, найбільш віддаленої від світлових прорізів. У разі використання бокової двобічної системи освітлення – це КПО у точці, яка розташована на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення та умовної робочої. За системи верхнього природного освітлення (через ліхтарі, світлові прорізи в даху будівлі), або комбінованої системи верхнього та бокового природного освітлення нормується середній КПО, що обчислюється за результатами вимірювань у n точках (не менш 5), які розташовані на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення й умовної робочої 161 поверхні (або підлоги). Перша та остання точка повинні бути розташовані на відстані 1 м від поверхні стін. Середнє значення КПО обчислюється за формулою КПО1 = (КПО1 / 2 + КПО2+ КПО3 +...+ КПОn-1 + КПОn / 2) / (n-1), (2.50) де КПОn – коефіцієнт природного освітлення у n-й контрольній точці, n кількість контрольних точок у площині характерного перерізу приміщення. На рівень природного освітлення виробничих приміщень впливають, у першу чергу, світловий клімат, який залежить від географічного розтушування даного місця, площа та орієнтація світлових отворів, конструкція вікон, чистота скла, геометричні параметри приміщень та відбиваючі властивості його внутрішніх поверхонь, а також зовнішнє та внутрішнє затінення світла різними обʼєктамиЯкщо відомо, які саме небезпеки загрожують людині, можна розробити основні напрями забезпечення безпеки життєдіяльності. 1. Забезпечення природної безпеки Забезпечення природної безпеки вимагає:  розробляти природоохоронні закони та суворо слідкувати за їх виконанням;  постійно проводити моніторинг природних небезпек;  вести природоохоронне землекористування та добуток корисних копалин.  достатньо фінансувати проведення заходів, спрямованих на захист природного середовища; 64  вчасно вживати профілактичні заходи для попередження виникнення та розвитку епідемій, епізоотій, епіфітотій;  не допускати промислових та інших викидів у водойми та атмосферу без використання очисних споруд;  своєчасно та в належній кількості застосовувати у сільському господарстві мінеральні добрива та отрутохімікати;  зберігати зелені насадження від нерозумних вирубок та робити нові зелені насадження (в тому числі лісозахисні смуги). 2. Забезпечення техногенної безпеки Забезпечення техногенної безпеки можливе якщо:  готується і реалізується комплекс заходів (правових, соціально економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних), спрямованих на проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації;  відбувається моніторинг можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшення її можливих наслідків;  постійно ведеться ідентифікація та облік об’єктів підвищеної небезпеки;  складаються декларації безпеки потенційно-небезпечних об’єктів (див. додаток 1);  контролюються матеріали, речовини, що використовуються у виробничому та побутовому середовищі і можуть бути небезпечними для життя та здоров’я людей;  суворо виконуються умови технологічного процесу та правила експлуатації, особливо при роботі з небезпечними речовинами;  з використання постійно вилучаються недосконалі та недостатньо надійні побутові прилади і техніка, транспортні засоби та інше;  постійно перевіряється технічний стан споруд, будинків, конструкцій, доріг, транспортних засобів тощо;  ведеться моніторинг безпеки лікарських препаратів, обладнання та засобів обстеження;  перевіряється безпечність та відповідність стандартам продуктів харчування та напоїв. 65 3. Забезпечення соціально-політичної безпеки Забезпечення соціально-політичної безпеки передбачає:  наявність відповідної законодавчо-правової бази з питань забезпечення безпеки людини;  урегулювання збройних конфліктів шляхом мирних переговорів;  міжнародну боротьбу з будь-якими проявами тероризму та екстремізму;  обов’язкову відповідальність за вчинки кримінального характеру;  профілактику в суспільстві соціальних небезпек;  достатнє фінансування захисних соціальних програм;  економічну та політичну стабільність у державі. Далі детальніше розглянемо найбільш актуальні і поширені загрози цієї сфери, з якими людина може стикнутися у сучасному світі. Вплив сучасних інформаційних технологій на людину та безпеку суспільства До небезпек, пов’язаних із сучасними інформаційними технологіями відносяться кібернебезпеки (інформаційно-психологічний вплив на людину з метою зміни її поведінки, використання особистих даних, інформаційна війна, вірусні атаки на всіх рівнях суспільства) і комп’ютерна залежність. Сучасні інформаційні технології вже давно перестали бути атрибутом лише науково-технічної сфери. Вони стали складовою частиною побутової культури суспільства. Але на противагу цьому є і недоліки та небезпеки такої епохи. Так, соціальні мережі – це найлегший спосіб знайти інформацію про людину, використовуючи фото, записи, які людина розміщує на своїй сторінці і це може бути для неї небезпечним. Якщо раніше спецслужби збирали інформацію про людей, витрачаючи час та сили, то зараз це стало набагато простіше, оскільки людина сама все про себе розповідає. Але не всі це роблять, є люди, які свідомо не використовують соціальні мережі або використовують, виключно, як спосіб спілкування (чат, аудіо, відео зв’язок). Також небезпечними можуть бути деякі інтернет-ігри, особливо для підлітків, про що дуже багато сказано і написано. Але найнебезпечнішим є інформаційна війна, коли спеціально дається не вірна інформація. 66 Цілеспрямований інформаційно-психологічний вплив на людину з метою зміни її поведінки відомий з давніх часів. Ми, мимоволі, стали свідком такої війни та на власному досвіді, зрозуміли, яку цінність має інформація, як легко можна дезінформувати людей, які слухають радіо, дивляться телевізор, читають газети. Через інформаційну війну багато людей посварилося, зненавиділи один одного та почали ображати один одного, але найстрашніше, що кожен думає що саме ВІН! має рацію в даній ситуації. Така думка призводить до хаосу та неможливості порядку. Єдиний спосіб аби не втрапити в цей хаос отримувати інформацію з декількох джерел (навіть іноземних, якщо є така можливість) та аналізувати прочитане, можливо щось є вигадкою журналістів, щоб зробити сенсацію, а можливо, дійсно, новина правдива. Інформаційна безпека характеризує стан захищеності в інформаційній сфері інтересів особистості, суспільства та держави. Тому забезпечення інформаційної безпеки це не менш важливо, ніж забезпечення пожежної безпеки, забезпечення безпеки дорожнього руху. Для боротьби з таким видом злочинності в Україні з’явилась кіберполіція – державна організація, для боротьби з кіберзлочинністю. Завдання кіберполіції:  «побутове» онлайн-шахрайство;  більш серйозні вірусні атаки в банківській та платіжній сферах;  боротьба з нелегальним і забороненим контентом;  сфера кібербезпеки та відповідна взаємодія з поліцією в кримінальних впровадженнях загально кримінального характеру. Збільшення кількості користувачів персональних комп’ютерів, зокрема тих, хто приєднався до Інтернету, поширення різноманітних комп’ютерних програм – все це призвело до появи нової проблеми – комп’ютерної залежності: психофізіологічного та соціально-психологічного впливу нових інформаційних технологій на особистість людини та її здоров’я. У 1996 році в американській класифікації психічних розладів (DSM) з’явився новий розділ – «кібернетичні розлади», а деякі фахівці почали говорити про синдром Інтернет-залежності. В цілому, якщо раніше проблема «комп’ютер – людина» розглядалась переважно в межах інженерної 67 психології, то нині її вивчають і спеціалісти із загальної, медичної, соціальної, вікової та педагогічної психології тощо. Зокрема, ця проблема була однією з центральних серед тих, що дискутувалися на VII Європейському конгресі з психології (2001 р.). В сучасній психологічній науці існує кілька напрямків досліджень проблеми «людина – комп’ютер»: психологія віртуальних реальностей, психологія спілкування в Інтернеті, психологічні особливості сприймання комп’ютера, психологічні особливості різних категорій програмістів, психологічний вплив комп’ютерних ігор та інших видів діяльності на ЕОМ. Одним з найактуальніших аспектів проблеми є взаємозв’язок комп’ютерних програм (особливо ігрових) з рівнем агресивності та агресивною поведінкою користувачів ЕОМ. Ця проблема обумовлена тим, що частина комп’ютерних програм містить прихований або явно агресивний сюжет. Результати емпіричних досліджень свідчать, що в багатьох піддослідних, які грали у віртуальні війни, спостерігалось підвищення фізіологічного збудження та агресивності думок. В умовах поширеності й доступності комп’ютерів та Інтернету відбувся різкий стрибок числа осіб з неконтрольованим потягом до них. Від 5 до 14 % осіб, які користуються Інтернетом страждають комп’ютерною залежністю. Найчастіше це підлітки і люди молодого віку. Важливою особливістю залежної поведінки осіб молодого віку є можливість легкого переходу від однієї згубної звички до іншої, тобто прагнення до виходу з реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійною фіксацією уваги на певних видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій. У структурі комп’ютерної залежності виділяють 5 типів: нав’язливий серфінг (подорож у мережі, пошук інформації з баз даних і пошукових сайтів); пристрасть до онлайнових біржових торгів; віртуальні знайомства без прагнення перевести їх у реальність; кіберсекс (захоплення порносайтами); комп’ютерні ігри. Психологічні симптоми комп’ютерної залежності:  гарне самопочуття за комп’ютером на відміну від попереднього стану або навіть ейфорія; 68  неможливість зупинитися, збільшення кількості часу, проведеного за комп’ютером;  неповага до батьків і друзів;  відчуття порожнечі, депресії, дратівливості в період скорочення або припинення використання Інтернету;  надання неправдивих даних роботодавцям або членам родини про свою діяльність;  проблема з роботою або навчанням, використання Інтернету як шлях втечі від проблем або полегшення важких емоцій (почуття безпорадності, люті, тривожності, депресії). Фізичні симптоми комп’ютерної залежності:  синдром карпального каналу (тунельна поразка нервових стовбурів руки, пов’язана з тривалою перенапругою м’язів);  сухість в очах;  головний біль типу мігрень;  біль у спині;  нерегулярне харчування;  зневага особистою гігієною;  порушення сну, зміна режиму сну. Формування комп’ютерної залежності проходить три етапи: І-й – етап ризику розвитку комп’ютерної залежності. Основними характеристиками є збільшення часу, проведеного для досягнення поставленої мети й роботи за комп’ютером, втрата відчуття часу, одержання емоційного задоволення за комп’ютером, витрата більшої кількості грошей на комп’ютерну діяльність, перші ознаки соціальної дезадаптації. ІІ-й – етап сформованої комп’ютерної залежності. Основні ознаки: емоційно-вольові порушення й психічна залежність. Відзначається зростання толерантності до комп’ютера, нав’язливі думки про нього й фантазування. Спостерігається дезактуалізація основних проблем – сну, відпочинку, вживання їжі, особистої гігієни. Порушуються режими «сон-пильнування» та «відпочинок-навантаження», час роботи за комп’ютером – не тільки денний, але й нічний. Діяльність за комп’ютером проводиться за рахунок навчання, роботи, соціальних і особистих стосунків. З одного боку, Інтернет-залежні повністю орієнтовані в комп’ютерних технологіях, з іншого боку – має місце 69 своєрідна форма інфантилізму, практично повна безпорадність у світі соціальних норм і відносин. III-й – етап тотальної комп’ютерної залежності. Спостерігаються ознаки як психічної, так і фізичної залежності. Залишаються безуспішними спроби контролювати роботу за комп’ютером. У структурі синдрому актуалізації компульсивного потягу переважають агресивність, злісність, психомоторне порушення, депресивні феномени, розсіяна увага, мимовольні «друкуючі рухи» пальців рук. Можливо демонстративно-шантажне суїцидальне поводження при спробі навколишніх перешкодити комп’ютерній діяльності. На даному етапі присутні фізичні симптоми. Виникає соціальна й сімейна дезадаптація. Правила дотримання особистої кібербезпеки:  повідомляйте своїх близьких де ви знаходитесь та коли будете вдома аби їх не змогли надурити шахраї;  нікому не кажіть свої особисті дані;  вчіть мови аби мати можливість отримувати інформацію з різних джерел про ту новину, яка вас цікавить;  вчіться аналізувати побачене та почуте, найкращим тренажером є читання книг;. Нормоване значення КПО (еN) для будинків, розташованих у різних районах світлового клімату, слід визначати за формулою еN= ен · mN, (2.51) де ен – нормоване значення КПО за ДБН В.2.5-28-2006; mN − коефіцієнт світлового клімату; N – номер групи забезпеченості природним світлом (окремо для Одеської області та для решти території України і в залежності від виду світлових прорізів та їх орієнтації за сторонами горизонту). У виробничих приміщеннях із зоровою роботою I-III розрядів слід використовувати суміщене освітлення. Для суміщеного освітлення найбільше значення коефіцієнта природного освітлення складає 6% (розряд І), а найменше – 0,1 (розряд VIII г). Вибір джерел світла для систем освітлення виробничих приміщень та експлуатація освітлювальних установок Вибір джерел світла для систем освітлення виробничих приміщень займає важливе місце в системі заходів забезпечення комфортних та безпечних умов праці. Основними характеристиками джерел світла є номінальна напруга, потужність споживання, світловий потік, питома світлова віддача та строк служби. Вибираючи штучні джерела світла, перевагу слід надавати люмінесцентним лампам як енергоекономічним. Крім того, за спектральними 162 характеристиками вони максимально наближаються до природного світла, що важливо при використанні суміщеного освітлення. Порівняльну характеристику різних штучних джерел світла за світловою віддачею наведено в таблиці 2.7. У лампах розжарювання видиме світло випромінює нагріта до високої температури нитка з тугоплавкого матеріалу (найчастіше з вольфраму), що робить їх простими у виготовленні та надійними в експлуатації. Таблиця 2.7 Порівнялька характеристика ламп за світловою віддачею Тип лампи Свілова віддача, лм/Вт стандартна лампа розжарення Криптонова Галогена 7-17 8-19 14-30 Ртутна Люмінесцентна Натрієва 40-60 40-90 90-150 До їх недоліків можна віднести малу світлову віддачу (10-15 лм/Вт), невеликий строк служби (близько 1000 год), високу температуру поверхні колби та не дуже сприятливий для людського ока спектральний склад світла, в якому переважають жовтий і червоний кольори при нестачі синього й фіолетового порівняно з природним світлом, що безумовно ускладнює процес розрізнення кольорів. Вони поглинають багато електроенергії, працюючи при цьому, в середньому 1000 годин. Часте увімкнення та вимкнення ламп розжарювання, перепади струму виводять їх з ладу ще швидше. У газорозрядних лампах балон наповнюється парами ртуті та інертним газом, а на внутрішню поверхню балона додатково може бути нанесений люмінофор. В залежності від технології виготовлення, газорозрядні лампи бувають низького (люмінесцентні) та високого тиску. Люмінесцентні лампи мають великий строк служби (більше 10000 год), більшу світлову віддачу (50-80 лм/Вт), меншу ніж у ламп розжарювання яскравість робочої поверхні, що світиться, та кращий спектральний склад світла, який максимально наближений до денного. До недоліків люмінесцентних ламп відноситься: підвищена пульсація світлового потоку, нестійка робота при низьких температурах і зниженій напрузі в електромережі та більш складна схема 163 підключення до електромережі. Підвищена пульсація світловогДля забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці в Україні створено систему державного нагляду, відомчого і громадського контролю цих питань. Державний нагляд за дотриманням законів та інших НПАОП, відповідно до Закону «Про охорону праці» здійснюють:  спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (з лютого 2015  Державна служба України з питань праці, скорочено «Держпраці»). Свою роботу уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці проводить через територіальні (обласні) управління, галузеві державні інспекції охорони праці, експертно-технічні центри;  спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки (Комітет ядерного регулювання Міністерства охорони природного середовища); 275  спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;  спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці. Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, обʼєднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», іншими нормативно правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України. Інспектори наглядових органів мають право:  безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти виробництва) та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з охорони праці;  одержувати пояснення, висновки обстежень, аудитів, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;  видавати обовʼязкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і прорахунків з охорони праці;  забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію виробництв, робочих місць, будівель, устаткування, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;  притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;  надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих осіб їхній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом. Відомчий контроль покладено на адміністрацію підприємства та на господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюють відповідні служби охорони праці. 276 Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників (уповноважених осіб). У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на період, необхідний для усунення загрози життю або здоровʼю працівників. Професійні спілки також мають право: проводити незалежну експертизу умов праці, а також обʼєктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП; брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків та професійних захворювань і надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та отримувати від них аргументовану відповідь. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, яка має право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог з охорони праці і вносити обовʼязкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень НПАОП. Для виконання цих обовʼязків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених з охорони праці від роботи на передбачений колективним договором термін із збереженням за ними середнього заробітку. Не можуть бути проігноровані будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обовʼязків уповноважених з охорони праці. Звільнення або притягнення працівників до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюють лише в порядку, визначеному колективним договором. Якщо уповноважені з охорони праці вважають, що профілактичні заходи вжиті роботодавцем є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв. 277 2.14. Управління охороною праці 2.14.1. Загальна структура управління охороною праці Управління охороною праці (УОП) умовно має три основних центри, які саме і здійснюють комплексне управління охороною праці, це:  держава (Кабінет Міністрів України; галузеві Міністерства; державні наглядові органи; органи виконавчої влади та самоврядування);  працедавці (власники підприємств чи уповноважені ними особи; керівники структурних підрозділів та служби охорони праці підприємств);  працівники (трудові колектив підприємств, профспілки, уповноважені трудових колективів, комісії з охорони праці підприємств). В усіх трьох вищезгаданих центрах (держава, роботодавці та працівники) управління охороною праці може здійснюватися на декількох рівнях, а саме:  загальнодержавному;  регіональному;  галузевому;  виробничому (на рівні підприємства). На загальнодержавному рівні управління охороною праці здійснюють:  Кабінет Міністрів України;  спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держпраці);  Фонд соціального страхування (ФСС);  Спілка промисловців та підприємців України;  Центральні всеукраїнські органи обʼєднань профспілок тощо. На регіональному рівні управління охороною праці здійснюють:  місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;  територіальні підрозділи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці та ФСС;  регіональні органи обʼєднань профспілок;  регіональні органи обʼєднань працедавців (промисловців і підприємців) тощо. На галузевому рівні управління охороною праці здійснюють:  галузеві міністерства: Міністерство охорони здоровʼя (МОЗ), Міністерство соціальної політики, Державна служба України з надзвичайних 278 ситуацій (ДСНС), Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство екології та природних ресурсів та інші міністерства;  Державна архітектурно-будівельна інспекція України;  центральні органи обʼєднань профспілок у галузі;  центральні органи обʼєднань роботодавців (промисловців і підприємців) у галузі;  центральні органи виконавчої влади тощо. На виробничому рівні управління охороною праці здійснюють:  працедавець чи уповноважена ним особа;  служба охорони праці підприємства;  керівники відповідних структурних підрозділів і служб підприємства тощо. 2.14.2. Системний підхід та аналіз при організації охорони праці на виробництві Державне, регіональне та галузеве управління охороною праці, чисельні наглядові і контрольні органи не можуть гарантувати повну безпеку ведення робіт на виробництві. Утім, якщо питання охорони праці стануть повсякденним завданням та моральним обов’язком і роботодавців, керівників виробництв і інженерно-технічних працівників – це стане можливим. Для вирішення всіх проблем у сфері охорони праці потрібний системний підхід, створення ефективної моделі (системи) управління охороною праці (СУОП) на кожному підприємстві, в установі та організації незалежно від форм власності і об’єму виробництва. Успішне вирішення завдання попередження нещасних випадків, професійних захворювань та аварій повинно закладатись вже на етапі планування виробництва і забезпечуватись на всіх його стадіях. Для того, щоб гарантувати на виробництві виконання всіх робіт найбільш безпечним способом та позбавити працівників від небажаного ризику травм, пошкодження здоровʼя чи майна, охорона праці використовує системний підхід та системний аналіз. Система, яка вивчається в охороні праці – це «людина – виробниче середовище». Процес системного аналізу здійснюється відносно виробничого 279 середовища, де люди, технологічні процеси, обладнання, механізми та виробничі приміщення є складовими частинами, які можуть впливати на безпеку та успішне виконання роботи або поставленого завдання. Як правило, у виробничому середовищі існує велика кількість потенційних небезпек і концепція системного аналізу вимагає враховувати: усі ймовірні небезпеки як складові тієї чи іншої небезпечної ситуації та сам факт виникнення джерела небезпеки в системі «людина – виробниче середовище». При цьому системний аналіз визначає коригувальні заходи, які мають бути вжиті у виробничому процесі ще до виконання роботи чи вирішення основного завдання. Зміст системного підходу полягає у тому, що будь-яка система управління або її окрема частина повинна розглядатися як ціле, самостійне явище, яке характеризується метою діяльності, структурою, ресурсами, процесами та взаємозвʼязками з іншими системами. Системний підхід дозволяє вивчати систему управління в сукупності всіх її елементів і аналізувати як статичний, так і динамічний її стан. Більшість посадових осіб, підприємців та бізнесменів розглядає економічні та соціальні чинники не узгоджено, що призводить до безсистемності в процесі прийняття рішень. Для того, щоб подальший розвиток того чи іншого виробництва був економічно ефективним й одночасно соціально справедливим, необхідно знати і розуміти всі системні звʼязки його функціонування. Безсумнівно, системний підхід має стати основним методичним засобом вирішення проблем охорони праці. 2.14.3. Мета, завдання та структура системи управління охороною праці на підприємстві До системи управління підприємством входить низка підсистем й елементів, які знаходяться в певному співвідношенні між собою. Можливі варіації щодо розділення системи управління на підсистеми, залежно від поставлених завдань та мети. Зокрема, може бути виділена підсистема управління охороною праці, підсистема управління охороною навколишнього середовища тощо. Загальні положення щодо управління охороною праці, порядок введення в дію системи управління, основні функції і завдання управління викладено в «Типовому положенні про 280 систему управління охороною праці на галузевому, регіональному та виробничому рівнях». Система управління охороною праці на підприємстві (СУОПП)  це сукупність відповідних органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативно-правових актів, інструкцій і т.п. ведуть цілеспрямовану, планомірну діяльність з метою виконання поставлених завдань з охорони праці. СУОПП є цільовою підсистемою загальної системи управління підприємством. Вона охоплює всі напрями виробничо господарської діяльності підприємства, трудових колективів і їх структурних підрозділів і реалізується у вигляді цілеспрямованої діяльності посадових осіб та працівників підприємства щодо виконання чинних нормативно правових актів з охорони праці з метою попередження виробничого травматизму, професійної захворюваності, пожеж та аварій. Мета управління охороною праці на підприємстві – реалізація конституційних прав працівників та забезпечення вимог нормативно правових актів щодо збереження здоровʼя і працездатності людини в процесі праці, створення безпечних та нешкідливих умов праці, покращення виробничого середовища, запобігання травматизму, профзахворюванням, пожежам та аваріям. Управління охороною праці на підприємстві здійснює роботодавець або довірена ним особа, а в цехах, виробничих ділянках, службах, підрозділах – керівники відповідних служб і підрозділів. Охорона праці базується на законах та інших нормативно-правових актах, які є головним джерелом зовнішньої інформації, що надходить до СУОПП. Виконання вимог нормативно-правових актів про охорону праці на підприємстві забезпечується шляхом ефективного функціонування СУОПП, тобто за рахунок планомірного і своєчасного виконання всіх завдань і функцій управління охороною праці на виробництві. Основні завдання СУОПП:  запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням, пожежам й аваріям;  дотримання вимог колективних договорів, законодавства і нормативно правових актів з охорони праці; 281  виховання самосвідомості працівників підприємства з питань безпеки праці;  залучення працівників підприємства до планування, організації, мотивації, контролю й оцінки ефективності заходів з охорони праці;  визначення і розподіл обовʼязків, прав і відповідальності за стан охорони праці між усіма керівниками підприємства;  забезпечення необхідної компетенції посадових осіб, спеціалістів та всіх працівників в питаннях, що повʼязані з виконанням покладених на них обовʼязків, розуміння своїх прав, обовʼязків і відповідальності;  раціональне розподілення фінансових, матеріальних та людських ресурсів для забезпечення ефективного функціонування СУОПП;  забезпечення працівникам соціальних гарантій в сфері охорони праці в колективному договорі (угоді, трудовому договорі);  постійне підвищення ефективності функціонування СУОПП. До основних функцій управління охороною праці належать:  прогнозування і планування робіт;  організація та координація робіт;  облік, аналіз й оцінка показників охорони праці;  контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;  стимулювання охорони праці. У спрощеному вигляді будь-яка система управління – це сукупність субʼєкта управління та обʼєкта управління, що перебувають у певному середовищі та інформативно звʼязані між собою. У субʼєкті управління можна виділити два органи – управлінський і виконавчий. Субʼєкт та обʼєкт системи визначаються її рівнем. На державному рівні субʼєктом управління є Кабінет Міністрів, виконавчим органом є Державна служба з питань праці, а обʼєктами управління – діяльність галузевих міністерств, обласних і місцевих державних адміністрацій зі створення безпечних умов праці на підприємствах, в установах та організаціях. На галузевому рівні субʼєктом управління є відповідне галузеве міністерство або відомство (комітет), а обʼєктами управління – діяльність підприємств, установ та організацій галузі з формування безпечних і здорових умов праці. Субʼєкт управління на регіональному рівні – відповідній орган державної 282 адміністрації, а обʼєкт управління – діяльність підприємств, установ та організацій, розташованих на території даного регіону зі створення безпечних умов праці. Субʼєктом управління в СУОПП (управлінський орган) є працедавець, а в цехах, на виробничих дільницях і в службах – керівники відповідних структурних підрозділів і служб. Обʼєктом управління в СУОПП є діяльність структурних підрозділів і служб підприємства зі створення безпечних умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах і на підприємстві загалом. Типова СУОПП функціонує за схемою, наведеною на рис. 2.30. Рис. 2.30. Структурна схема управління охороною праці Працедавець (керівник, технічний директор) аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства і зовнішню інформацію (зміни в законодавстві, новітні досягнення, розробки з охорони 283 праці тощо) та приймає рішення, спрямовані на підвищення рівня безпеки праці. Організаційно-методичну роботу з управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства (виконавчий орган СУОПП), підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (управлінському органу). Чинником функціонування СУОПП на рівні підприємства є зміни технічного процесу, обладнання, умов праці, нещасні випадки, травми тощо. Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обовʼязків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, які беруть участь у процесі управління, а також прийняття та реалізацію управлінських рішень. Для забезпечення у кожному структурному підрозділі підприємства, на кожному робочому місці умов праці, що відповідають вимогам чинних нормативно-правових актів з охорони праці, а також для забезпечення додержання відповідних прав працівників, які визначенні законодавством про охорону праці, працедавець повинен, у першу чергу, створити ефективне функціонування СУОПП, для чого він здійснює наступні заходи:  створює службу охорони праці і зобов’язує посадових осіб підприємства забезпечувати вирішення конкретних питань з охорони праці;  затверджує посадові інструкції керівників структурних підрозділів підприємства щодо їх обовʼязків, прав та відповідальності в сфері охорони праці та контролює виконання покладених на них функцій;  бере участь у розробці колективного договору в розділі охорони праці;  реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці та підвищення існуючого рівня безпеки виробництва;  здійснює необхідні профілактичні заходи в сфері охорони праці;  забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків та професійних захворювань, здійснює контроль за виконанням профілактичних заходів, визначених в результаті роботи комісій з розслідування нещасних випадків;  впроваджує прогресивні безпечні технології, досягнення науки та техніки з охорони праці, засоби автоматизації та механізації виробництва, існуючий позитивний досвід у сфері охорони праці тощо; 284  забезпечує належне утримання будівель, споруд та обʼєктів, виробничого обладнання й устаткування, а також моніторинг за їх технічним станом;  організовує проведення аудиту з питань охорони праці, лабораторних досліджень параметрів виробничого середовища, оцінку технічного стану виробничого обладнання й устаткування, атестацію робочих місць;  розробляє і затверджує необхідні положення, інструкції та інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства;  відповідно до державних нормативно-правових актів встановлює правила виконання робіт та поведінки працівників на території підприємства, на будівельних майданчиках, у виробничих приміщеннях, на робочих місцях;  безкоштовно забезпечує працівників необхідною нормативно-правовою документацією з питань охорони праці;  здійснює постійний контроль за дотримуванням працівниками технологічних нормативів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, а також за використанням засобів колективного й індивідуального захисту;  організовує пропаганду щодо безпечних методів праці;  вживає відповідні заходи щодо допомоги потерпілим від нещасних випадків, пожеж та аварій, залучає, в разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій, професійні рятувальні формування;  організовує з працівниками ефективне співробітництво в сфері охорони праці тощо. Роботодавець безпосередньо несе відповідальність за ефективність функціонування СУОПП і виконання вимог діючих нормативно-правових актів та чинного законодавства з охорони праці. Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що впроваджуються в дію, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам НПАОП. Відповідальність щодо забезпечення цих вимог покладається на роботодавця. Роботодавець також повинен отримати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого повʼязана з виконанням робіт і експлуатацією обʼєктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Що стосується інших посадових осіб підприємства, то основну роботу з охорони праці у вище зазначених напрямках, як правило, повинен 285 проводити головний інженер. Начальники виробничих цехів, дільниць, відділів, майстри, бригадири, завідувачі лабораторій та інші керівники основних виробничих підрозділів підприємства повинні здійснювати контроль за дотриманням усіх вимог охорони праці в своїх підрозділах та нести персональну відповідальність за їх виконання. Оскільки згідно Закону «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці, то під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоровʼя та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Дійове управління охороною праці забезпечує контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОПП. Будь-яка система управління може надійно та ефективно функціонувати лише за наявності повної, своєчасної і достовірної інформації про стан обʼєкта управління. Отримати таку інформацію про стан охорони праці, виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити виконання планів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та обʼєктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш відповідальною та трудомісткою функцією процесу управління. До основних форм контролю за станом охорони праці в рамках СУОПП підприємства належать: оперативний контроль; відомчий контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства; адміністративно-громадський багатоступеневий контроль. Крім цих видів контролю існує відомчий контроль вищих господарських органів, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, які розглядаються окремо. 2.15. Розслідування, реєстрація, облік та державне соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві 2.15.1. Розслідування та облік професійних захворювань Згідно зі статтею 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік 286 професійних захворювань, нещасних випадків і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за узгодженням з всеукраїнськими обʼєднаннями профспілок. Зараз в Україні є чинною Постанова Кабінету Міністрів України № 1232 від 30 листопаду 2011 р., якою затверджено «Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (у подальшому – Порядок). Згідно з цим документом розслідуванню підлягають усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (надалі – професійні захворювання) незалежно від строку їх настання. Віднесення захворювання до професійного здійснюється відповідно до процедури встановлення звʼязку захворювання з умовами праці згідно з додатком 14 Порядку та переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 45, ст. 1940). Розслідування організовує роботодавець впродовж десяти робочих днів з моменту отримання повідомлення. Він зобовʼязаний надати комісії з розслідування дані лабораторних досліджень шкідливих факторів виробничого процесу, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки праці тощо), забезпечити комісію приміщенням, транспортними засобами і засобами звʼязку, організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування. Роботодавець зобовʼязаний у пʼятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання. Про здійснення запропонованих комісією заходів щодо запобігання професійним захворюванням роботодавець письмово інформує відповідну санітарно-епідеміологічну установу (заклад) упродовж терміну, зазначеного в акті. 287 2.15.2. Розслідування та облік нещасних випадків Розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обовʼязків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоровʼю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обовʼязків. Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинен негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги. Керівник робіт (уповноважена особа) в свою чергу зобовʼязаний:  терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, у разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу;  повідомити про те, що сталося, роботодавця, відповідну профспілкову організацію;  зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоровʼю інших працівників і не призведе до тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення таких випадків. Лікувально-профілактичний заклад повинен передати протягом доби з використанням засобів звʼязку та на паперовому носії екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок на виробництві повідомити за встановленою формою: 288  підприємство, де працює потерпілий;  відповідний робочий орган виконавчої дирекції ФСС;  територіальному органові Держпраці за місцем настання нещасного випадку;  відповідну санітарно-епідеміологічну установу (заклад) – у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння). Роботодавець, отримавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним (летальним) наслідком, групових, з тяжким наслідком, природної смерті чи зникнення працівника під час роботи протягом однієї години з використанням засобів звʼязку та протягом доби на паперовому носії згідно з встановленою формою повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції ФСС; якщо потерпілий є працівником іншого підприємства  це підприємство; у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, відповідні органи державної пожежної охорони, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння)  відповідні санітарно-епідеміологічні установи; утворює комісію з розслідування нещасного випадку в кількості не менше трьох осіб. Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із тяжким чи летальним наслідком, випадок смерті на підприємстві, а також зникнення працівника під час виконання ним трудових обовʼязків роботодавець зобовʼязаний негайно передати повідомлення засобами звʼязку за встановленою формою:  територіальному органу Держпраці;  органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;  відповідному робочому органу виконавчої дирекції ФСС;  органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності  відповідній місцевій держадміністрації);  відповідній санітарно-епідеміологічній установі у разі гострих професійних захворювань (отруєнь);  профспілковій організації, членом якої є потерпілий;  відповідному органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та іншим органам (у разі необхідності). Такі нещасні випадки підлягають спеціальному розслідуванню. 289 Процедура розслідування нещасних випадків викладена у «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», яий затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 30 листопаду 2011 р. 2.15.3. Основні положення державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання Соціальне страхування  це система прав і гарантій, спрямованих на матеріальну підтримку громадян, передусім тих, які працюють, і членів їхніх сімей в разі втрати ними при незалежних від них обставинах (захворювання, нещасний випадок, безробіття, досягнення пенсійного віку тощо) заробітку, а також здійснення заходів, повʼязаних з охороною здоровʼя застрахованих осіб. Соціальне страхування є важливим чинником соціального захисту населення. Згідно зі статтею 5 Закону «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694 XII усі працівники підлягають загальнообовʼязковому соціальному страхуванню від нещасного випадку і професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності. Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру такого страхування визначає Закон України «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105-XIV. Цей закон базується на сучасній системі соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань, яка полягає не просто у збиранні внесків із підприємств і виплаті компенсацій тим, хто одержав травму чи захворів, а передусім, на недопущенні травматизму, прагненні поставити працівника «на ноги», і лише потім  на виплаті допомоги. Ефективність такої системи доведено досвідом функціонування систем соціального страхування Німеччини, Великої Британії, США й інших розвинених країн. Завданнями страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі  нещасного випадку) є: 290  профілактичні заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням й іншим випадкам загрози здоровʼю працівників;  відновлення здоровʼя та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;  відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування  некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Субʼєктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни (в окремих випадках  члени їх сімей), страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування, тобто працівники. Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках  застраховані особи. Страховик  Фонд соціального страхування України. Обʼєктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоровʼя та працездатність. Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які підлягають обовʼязковому страхуванню, вважаються застрахованими незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобовʼязань щодо сплати страхових внесків. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку, та перелік професійних захворювань затверджено Постановою Кабінету Міністрів України. 291 Підставою для компенсації потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання не звільняє страховика від виконання зобовʼязань перед потерпілим, а такого роду нещасний випадок або професійне захворювання також є страховим випадком. до 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообовʼязкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 № 77-VIIІ (далі – Закон № 77). Зазначеним Законом передбачено створення Фонду соціального страхування України з метою гарантування прав, обовʼязків і гарантій застрахованих осіб щодо отримання матеріального забезпечення в разі тимчасової втрати працездатності, настання нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності та медичного страхування. До створення Фонду соціального страхування України та його робочих органів, роботу за зазначеними напрямками продовжують забезпечувати робочі органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і робочі органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Порядок і процедури загальнообовʼязкового державного соціального страхування громадян в звʼязку з тимчасовою втратою працездатності викладено в розділі IV Закону. 292 Питання для самоконтролю 1. Проаналізувати місце й особливості охорони праці в системі забезпечення безпеки життєдіяльності людини. 2. Навести та охарактеризувати основні джерела негативного впливу на стан організму людину під час праці. 3. Проаналізувати фактори та характеристики трудового процесу й робочого середовища щодо охорони праці. 4. Визначити та охарактеризувати мету, структуру, суб’єкти й об’єкти ОП. 5. Охарактеризувати сучасну концепцію та основні завдання охорони праці. 6. Навести та охарактеризувати гігієнічні параметри повітря робочої зони і принципи їх оцінки. 7. Охарактеризувати ефективність і сферу використання основних методів нормалізації параметрів повітря робочої зони. 8. Проаналізувати можливості використання та ефективність методів попередження забруднення повітря робочої зони. 9. Користуючись класифікаційними принципи вибору системи вентиляції. характеристиками 10. Прокоментувати основні вимоги до систем вентиляції. навести 11. Навести порівняльну характеристику і сферу ефективного використання природної і механічної вентиляції. 12. Навести порівняльну характеристику і сферу ефективного використання загальнообмінної та місцевої вентиляції. 13. Основні види і принципи використання засобів індивідуального захисту від впливу шкідливих речовин та параметрів мікроклімату. 14. Причини виникнення та класифікація джерел шуму. 15. Навести порівняльну характеристику та обґрунтувати сферу використання методів гігієнічної оцінки шуму на робочих місцях. 16. Проаналізувати ефективність і практичні можливості використання методів колективного та індивідуального захисту від шуму. 17. Джерела й особливості впливу на людину ультра- і інфразвуку. 18. Особливості ідентифікації та гігієнічна оцінка ультра- і інфразвуку. 293 19. Специфіка методів та особливості засобів захисту від ультра- і інфразвуку. 20. Природа та класифікація видів і джерел вібрації. 21. Пояснити особливості впливу і наслідків дії на людину вібрацій. 22. Гігієнічна оцінка вібрації. 23. Проаналізувати методи і обґрунтувати принципи вибору колективного та індивідуального захисту від вібрації. 24. Джерела та особливості впливу на людину електромагнітних випромінювань РЧ- діапазону і полів. 25. Особливості ідентифікації та гігієнічної оцінки електромагнітних випромінювань РЧ- діапазону і полів. 26. Проаналізувати методи колективного та індивідуального захисту від електромагнітних випромінювань РЧ- діапазону і полів. 27. Пояснити особливості впливу та гігієнічної оцінки дії на людину випромінювань оптичного діапазону. 28. Обґрунтувати принципи й алгоритм вибору методів колективного та засобів індивідуального захисту від випромінювань оптичного діапазону. 29. Небезпека впливу та оцінка можливих наслідків дії на людину іонізуючих випромінювань. 30. Джерела, особливості ідентифікації та гігієнічної оцінки іонізуючих випромінювань. 31. Проаналізувати умови і можливості використання методів колективного та індивідуального захисту працюючих від іонізуючих випромінювань. 32. Класифікація, особливості впливу на людей та гігієнічна оцінка лазерних випромінювань. 33. Заходи та засоби захисту від лазерних випромінювань. 34. Проаналізувати роль і значення освітлення в створенні здорових і безпечних умов праці. 35. Використовуючи класифікацію видів і систем освітлення, проаналізувати сферу можливостей та ефективність їх використання. 36. Основні вимоги до освітлення робочих місць і приміщень. 37. Переваги, недоліки й особливості оцінки природнього освітлення. 38. Переваги, недоліки й особливості штучного освітлення. 39. Критичний аналіз сучасних джерел штучного світла. 294 40. Проаналізувати варіанти можливостей забезпечення освітлення робочих місць і приміщень. 41. Типовий перелік, можливі причини і джерела виникнення психофізіологічних шкідливих факторів трудового процесу. 42. Проаналізувати наслідки фізичних перевантажень для здоров’я і працездатності робітника. 43. Основні види нервово-психічних та психоемоційних навантажень, їх джерела і наслідки впливу на професійну діяльність особи. 44. Втома, як наслідок впливу на організм працівника трудових навантажень і умов виробничого середовища. 45. Причини і наслідки стресу та моббінгу в процесі трудової діяльності. 46. Зміст і практичне значення гігієнічної класифікації праці для організації і забезпечення трудової діяльності на виробничих підприємствах. 47. Мета, завдання та порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці. 48. У чому полягає негативний вплив на здоров’я людини під час тривалої роботи з комп’ютерною технікою (КТ). 49. Рекомендації до розміщення устаткування та організації робочих місць користувачів ВДТ. 50. Вимоги до організації режиму праці та відпочинку користувачів ВДТ. 51. Напрямки забезпечення виробничої безпеки. 52. Оцінити практичні можливості використання методів і засобів забезпечення безпеки виробничого обладнання. 53. Оцінити практичні можливості використання методів і засобів забезпечення безпеки технологічних процесів. 54. Охарактеризувати ефективність та алгоритм вибору методів і засоби забезпечення безпеки виконання робіт. 55. Сигнальні кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка – як складові підвищення рівня виробничої безпеки. 56. Проаналізувати вплив автоматизації та роботизації виробничих процесів на загальний рівень охорони праці. 57. Характер і наслідки дії електричного струму на людину. 295 58. Класифікація та аналіз чинників, що впливають на наслідки ураження електричним струмом. 59. Аналіз небезпеки трехфазних електричних мереж. 60. Проаналізувати причини і наслідки виникнення крокової напруги. 61. Проаналізувати причини і можливі наслідки непрямого дотику до струмоведучих частин електроустановок. 62. Проаналізувати заходи захисту від прямого дотику в нормальному режимі роботи ЕУ та обґрунтувати принципи їх вибору. 63. Обґрунтувати необхідність використання та вибір заходів захисту в разі непрямого дотику в ЕУ. 64. Пояснити можливі принципи захисної дії та конструктивні особливості варіантів заземлення ЕУ. 65. Організаційні заходи забезпечення безпечної експлуатації ЕУ. 66. Навести та охарактеризувати пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів. найважливіші показники 67. Визначити умови виникнення та протікання процесу горіння і проаналізувати їх значення для пожежної профілактики. 68. Охарактеризувати роль і напрями системи попередження вибухів тапожеж на ОГД. 69. Охарактеризувати роль і складові системи протипожежного захисту на на ОГД. 70. Обґрунтувати необхідність і порядок вибору окремих елементів протипожежного захисту для конкретних приміщень ОГД. 71. Охарактеризувати роль і можливі складові системи організаційно технічних протипожежних заходів на ОГД. 72. Охарактеризувати та проаналізувати правову базу охорони праці в Україні. 73. Пояснити значення та надбання Закону України “Про охорону праці” 74. Проаналізувати основні принципи державної політики з ОП в Україні з точки зору працівників і посадових осіб ОГД. 75. Охарактеризувати й оцінити гарантії прав працівників на ОП. 76. Охарактеризувати й оцінити функції, обов’язки та відповідальність роботодавця у сфері ОП. 296 77. Проаналізувати структуру та порядок використання нормативно правових документів з ОП. 78. Проаналізувати систему державного управління ОП в Україні. 79. Проаналізувати систему й ефективність відомчого та громадського контролю за ОП. 80. Порядок призначення, функції та права уповноваженої найманими працівниками особи з питань охорони праці. 81. Мета, об’єкти, суб’єкти та основні завдання системи управління охороною праці на ОГД. 82. Проаналізувати загальну структуру та типові принципи функціонування системи управління охороною праці на підприємстві. 83. Охарактеризувати обов’язки і функції роботодавця щодо організації та координації робіт з управління охороною праці. 84. Охарактеризувати основні функціональні обов’язки керівників первинної ланки, пов’язані з охороною праці. 85. Обґрунтувати необхідність і проаналізувати сутність системного підходу до організації охорони праці на підприємстві. 86. Порядок дій керівника робіт (підрозділу) у разі виникнення нещасного випадку. 87. Порядок виявлення та процедура встановлення професійного захворювання. 88. Визначити об’єкти та охарактеризувати функції і завдання суб’єктів страхування від нещасного випадку та профзахворювань. 89. Сформулювати порядок здійснення страхування від нещасного випадку (дії страхувальника й особи, яка страхується). Страховий випадок і підстави для страхових виплат.о потоку газорозрядних ламп негативно впливає на стан зору людини, а також може викликати так званий стробоскопічний ефект, який полягає в тому, що частини обладнання, які обертаються, здаються нерухомими або такими, що обертаються в протилежному напрямі, а це, в свою чергу, може призвести до підвищення рівня травматизму на робочих місцях. Для зменшення негативної дії цих явищ на працюючих, необхідно або вмикати сусідні газорозрядні лампи в різні фази електромережі, що значно зменшить коефіцієнт пульсації їх сумарного світлового потоку.